Каннабис Bruce Banner Черкесск

Привет, слоупоки и бро! Давайте сегодня я расскажу вам о том, как закладки марихуаны стали настоящим топчиком в моей жизни. Бахнуться этой большой дурью – настоящая жиза, особенно для настоящих героев, эйч под воздействием которых я оказалась.

Для меня, как наркоманки, поиск закладок стал настоящим приключением. Я носилась по городу, окруженная своими слоупок друзьями, в поисках этой сладкой и опьяняющей зелени. Поверьте, ничто не может сравниться с тем моментом, когда ты находишь того самого дилера, который даст тебе бутылку счастья.

И вот, однажды, мне удалось отыскать бахнуться – того самого бро, который всегда имел топчик закладки. Мы обменялись парой слов и эйч он предложил мне восхитительные шишки марихуаны, которые стали новым витком в моей жизни.

От первого же затяжки я почувствовала, как мой мозг начал плавать в море эйфории и ничего другого уже не волновало. Я забыла о своих проблемах, о слоупоках, которые окружали меня и утеплили своим присутствием. Весь мир стал таким красочным, словно я оказалась в другом измерении.

Вместе с закладками пришла и новая компания эйч, состоящая из единомышленников. Мы проводили дни и ночи, бахнуться вместе, чтобы почувствовать эту нирвану снова и снова. Наши жизни стали одним большим приключением, где каждый день был наполнен радостью и безумной свободой.

«Думаешь, я слоупок?» – спросил однажды мой бро, улыбаясь, сжигая с них дымом по ветру. «Нет, ты мой топчик, который делает мою жизнь невероятной» – ответила я, наслаждаясь этой жизой на полную катушку.

Мы создали свою собственную культуру, эйч где правила и нормы общества становились ничем в сравнении с нашими правилами и нормами. Мы были особенными, культом наркотиков, которые уводили нас в другую реальность. Мне было все равно на свое здоровье и будущее. Я просто хотела утонуть в этом море эйфории, пока могла. Может быть, я предатель своего тела и разума Но я наслаждалась каждым мгновением, Которые закладки этот топчик мне дарил.

Но, к сожалению, эта иллюзия жизы, эйч продолжалась не вечно. Все меняется, и закладки наркотиков уже не доставляли такого удовольствия, как раньше. Я поняла, что моя жизнь превратилась в бесконечный круговорот боли и зависимости.

Сегодня я смотрю на ту девушку, которой была раньше, мама и жена одновременно. Быть закладками рабом своей слабости – это настоящая безысходность.

Сейчас я работаю над собой, пытаюсь восстановить тот мир, который я потеряла от употребления этой большой дурью. Я поняла, что настоящая сила и свобода заключаются в том, чтобы быть собой, а не бро с зависимостью.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...